не сміє рости ані кокосовий горіх, ані хлібне дерево. Все, що треба великим панам, приставляють з инших островів: тут не сіють і не жнуть.
Хилиться сонце в море впірнути, і море те навколо Мбау чорвоним золотом мигтить. „Яєчні з паприкою“, — буркнув незадоволеним голосом аптекар Бравн і пішов у гостиницю пити віскі, бо в таку пору без віскі дуже нездорово.
Я сиджу на монументальних сходах з чорного базальту, що провадять до гостиниці, і, поки зайде сонце, показую голим чорним і кучерявим тубільним дітям, як грати на губній гармоніці марш Радецького[1]. І саме марш Радецького граю я їм тому, що я можу його цілком докладно відрізнити від багатьох инших мелодій, які так нетвердо сидять у моїй немузикальній пам'яті, та й не вмію добрати якоїсь иншої пісні, що краще підійшла б до цієї феодальної занепадницької атмосфери острова Мбау.
Через те, що я привіз так багато губних гармонік, я став наймилішим дядьком для всіх маленьких негринят на ватажківському острові Мбау. Двадцять-тридцять таких маленят сидить на почіпках, на сходах перед гостиницею, а там ще менші рачкують на
34
- ↑ Марш Радецького — австрійський військовий марш на честь переможця сардинських повстанців 1848–1849 р.
