Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

великий вождь, може тому, що прийшов він так пізно й не було змоги приготовитися, а, може, і через те, що ніхто не знав, скільки подарунків привіз він із собою. Перед справді великою „меке“ вдягають чоловіки й жінки святочне вбрання з тапи або танковий одяг з широкого й довгого листя, на зелено й червоно пофарбованого, що звисає від пояса до колін. Сьогодні вони навіть не причепурились у дорогі нашийники з китових зубів, вони навіть не напудрили як слід сажею своїх облич, не видно якось нині великої врочистости. Хіба що оті співи й деякі драматичні танки! Два хори — один з чоловіків і хлопців, другий з жінок — співають у сутені величезної залі, на почіпках присівши, якихось пісень, для мене незрозумілих, але, на мою думку, чудових: нічого негритянського, нічого дикого нема в тій солодкій, милій співзвучності багатоголосої вокальної музики. Мабуть, один із двох вождів, старий Туї, відограє тут ролю своєрідного капельмайстра, він диригує енергійними рухами або короткими рішучими наказами. Рату Бола сидить поруч мене на цинівці й перекладає мені нестримано голосно те, що дається перекласти. Перша пісня, каже він, патріотична: прекрасно жити, співають вони, на Фіджі, фіджійці дуже великі й сильні…

 

39