може, навіть дещо комічним здається тому, хто не розуміє, яка це в ґрунті шляхетна людина, який це справжній аристократ — може, один з останніх, кого ще носить земля. Може, цей острів Мбау, цей заповідник великих ватажківських родин на Фіджі — останній певний притулок отим шляхетним істотам.
Трохи піднявшись на свому лігві з дорогих цинівок, вказує старий вождь на ту врочисту залю, на хори гарних дівчат, що, мов рабині, припали до землі, на дебелих юнаків, на ту темряву, звідки доходять тихі співи, і великодушно пояснює мені, що ця гарна заля аж ніяк не лише місце відпочинку для письменників, що нудьгують.
— Цей будинок — наша палата лордів, — каже Рату Бола. Він провадить далі свою думку, що ця заля на місці старинної святині — це, власне кажучи, заля засідань фіджійських вельмож. Раз на рік приїздить британський губернатор фіджійських островів на Мбау. Тоді його вітають, влаштовуючи велику гучну „меке“ з піснями та військовими танками на зеленому майдані перед будинком, а потім він сідає серед вождів і вони розмовляють з ним, розказують йому, чого вони бажають.
— І що нам не до вподоби, — додає Рату Бола, гордо закинувши назад свою сиву голову.
44
