Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

кому хотів показати свою прихильність, і вони, набожно присівши з опущеними вниз очима, приймали від нього те, що він із моїх подарунків хотів їм дати: чи то тканини на вбрання, чи півметра тютюнового сувою, чи пляшку одеколону від аптекаря Бравна, що вже не одну годину десь укуті п'яний спав. Я запримітив, що одна з тих трьох вродливих дівчат, які танцювали, воліла б краще червону тканину, ніж блакитну, і я сам відрізав їй клапоть тієї тканини. Занадто пізно я завважив, що я грубо порушив етикету, той основний звичай острова Мбау, який хоче, щоб усяка ласка й усяке добро земне виходило з руки вельможі, пана й вождя. Тепер уже співаків нема. Обидва начальники далеко від мене в куті ще довго щось по між себе глухо гомоніли. Тепер уже пішли собі геть. У мене є підозріння, що Рату Бола взяв собі пляшку віскі. Але мене перемагає втома, мені не до того, щоб їх рахувати.

Накрившись своїм непромакальним плащем, лежу я на цинівках. А, мабуть, таки краще було б на ліжку з пружинним матрацом, особливо, якби ще до того була й сітка від москітів.

Крізь одчинені великі двері дивлюся на небо, зірками унизане. Чудовим холодком дихає ніч, вогким запахом дощу, трави й

48