Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/46

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

білих квітів франжипана. Довго нічого не чути, крім цвірінькання коників, тоненького бреніння москітів над вухом, тільки раз якось несамовито заверещав птах.

Довго не можу заснути — москіти не дають, а до того ще містер Бравн так хропе. І раптом цілком виразно відчуваю чужину, якусь неспокійну особливість тієї моєї ночівлі в домі фіджійського лорда, на землі, що наче так і пахне ще кров'ю людських жертов і невідомими еманаціями триголового бога — страхіття.

Трохи згодом десь далеко, хто й зна, під якою стрімкою стріхою, в якій прохолодній ватажківській хаті, чути заглушену музику: то пробує хтось на губній гармоніці марш Радецького.

 

49