Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

енергійна. Але по тих кімнатах, де пили каву, було невесело. Від теплуватого каламутного отруйного напитку, що його приготовлювали служниці у великих дерев'яних казанах з тертого коріння й води, дерев'яніли важкі тіла, але не веселішали голови. Раз-у-раз доводилось нам випорожняти кокосову шкаралупу: не можна від кави відмовлятися, коли частують. „Бола!“ „На здоров'я!“ Гучні церемоніальні оплески.

Була вже глуха ніч, як ми зайшли до одного кабаре, де жінки-мулатки танцювали уонстеп (onestep) з англійськими матросами. Стара товстюча каначка, хазяйка дому, радісно привітала доктора. Найкраща з самоанських дівчат обвила його шию гірляндою з квіток. Він мусив танцювати з усіма під музику з европейських бляшаних інструментів і гавайських укулеле. Скільки сміху було, коли він почав відогравати американського дядька з провінції, що вперше з'явився у великому місті. Між двома Шіммі сказав він мені трішки чванливо й винувато:

— Правда, вони як ті діти? Всі вони поводяться зі мною, мов з батьком.

— Цього я не завважив, — відповів я ввічливо. Він весело засміявся.

— Тільки, прошу вас, нікому не кажіть, що я тут танцював.

 

53