Ага, думаю собі, жонатий!
Та якось не видно було його дружини. Що-вечора, як тільки стемніє, приходить доктор до нас до готелю, або, краще, він ніколи не заходить до готелю, а сідає завжди в затишнім кутку на веранді. Даремно просимо ми його до вечері. Вдень доктор Мортон не показувався; виправдувався перед нами, що він мусить робити пішки певний круг, не милю й не дві, по міських кватирах тубільців і поза містом — по селах кулі. Нагляд за гігієною — ясно. Ніколи не бачили ми його в иншому одязі, ніж того першого вечора. Але його сірий сурдут був завжди свіжо вигладжений, а шолом і полотняні черевики чистісінько вибілені крейдою. Не можна було не завважити великого, але скромного та охайного убозтва. Видно, що джентльмен. Як виявилося, він мав учений ступінь не тільки оксфордський, а й гарвардський. Містер Бер сказав раз: „Так не говорить британець, хоча б він був навіть у Гарварді. Він мусить бути родом з Америки“. Невже ховався він з тим через свою скромну посаду в англійській колонії? Він розказував про своє життя стільки, що зразу можна було завважити: всього він не розказує. Кількадесят років був лікарем на пароплаві, на всіх морях. За той час був він навіть раз ков-
54
