Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

На малих підмостках перед хатами сохне копра[1]. Безліч худючих свиней вештається й гризе кокосові горіхи. Собаки, невимовні дворняги й худі, мов привиди, кидаються на авто. Є в Муа дерев'яна школа та аж три церкви. Одна римсько-католицька, цеб-то гарна, показна, з двома вежами. А решта дві — дерев'яні буди: одна була до недавна веслеянська, друга належала до схизматичної вільної тонгайської церковної громади. Тепер веслеянські методисти, яким сприяє королева, відібрали у вільноцерківців їхній храм, і в Тонга ні про що так гаряче не говорять, як про цю церковну суперечку.

Так оце Муа. Я злізаю з авто на громадському майдані, на тому місці, де дві жінки на камені вибивають тапу — басту з паперового дерева; ту басту вони розстелюють, а потім через шаблон з пальмового листя вибивають на ній окремі такі чудові візерунки. Навколо мене збираються люди. Дехто має вигляд південних европейців, инші схожі на японців, ще инші — на негрів. Підстаркуватий чолов'яга, зодягнений у своєрідну тогу, скидається на товстого римського сенатора. Одна жінка, з червоними квітками у волоссі, може хоч зараз виступити в ролі Кармен. Жінки в довгих капотах, що їх апробував сам місіонер, але поверх капотів

69

  1. Копра — зерно з кокосових горіхів. Такі зерна розрізують, сушать на сонці або в сушарнях і вивозять до Європи, де з них б'ють кокосове масло, а жмихами годують худобу.