Мюллером… Я вчився в Швайцарії, в Цугу. Одинадцять років був у Цугу…
Тепер проживає він із своїм швайцарським батьком і тонгайською матір'ю на Тонгатабу і читає Ґотфріда Келлера[1].
Я прийшов завдавати питання.
— Що воно ото за руїни? — питаю я.
— З часів старих королів, — відповідає. — Тубільці розказують такі історії… Гадають очистити те місце від рослинности, та досі…
— По-друге, — кажу, — ви вірите в цю історію про летючих лисів[2]? Чи правда, що летючі лиси ховаються, як має вмерти тонгайський король?
Молодий покруч блідне, видно, як одна частина його крови бореться з другою. Нарешті відповідає цугською говіркою:
— Це правда!
Ту історію про летючих лисів розповів мені ще доктор Мортон. Він твердо вірить в неї.
Коли він ще був надворним лікарем тонгайської королеви, і королева Салоте мала привести на світ свою першу дитину, гадали, що вона не вийде живою з тяжких злогів.
— Докторе, спитала вона, — я вмру?
— Ні, ваша величносте, — сказав доктор, — певно все буде гаразд.
71
- ↑ Готфрід Келлер (1819–1890) — відомий письменник, швайцарський німець.
- ↑ Летучі лиси — так називають на Тонга великих тонгайських кажанів (Pteropus tonganus), схожих на наших щурів, тільки з крилами. Ця легенда про летучих лисів є характерний зразок поширення тубільних забобонів поміж європейцями.
