найбілішому з усіх тропічних одягів. Сам він занадто чорний як на полінезійця, майже, як мурин. Йому під п'ятдесят, хоч королеві підійшов би краще двадцятилітній юнак. Він її брат у перших, та вона не могла б вийти ні за кого иншого на землі, бо тільки його кров досить шляхетна.
Чорна людина повертає свою масивну голову до мене, і я зразу бачу, що стою перед могутнім і розсудливим чоловіком. Потім чую голос, з його викоханою, добре зрозумілою інтонацією. Цей канакський прем'єр-міністер, хто б він не був, так чи сяк вельми англізований джентльмен, продукт середніх і вищих шкіл. На етажерці коло його стола бачу том Герберта Спенсера, і це мене аж ніяк не дивує.
Темне обличчя над бездоганно чорним галстухом повне спокійної поваги, коли тонгайський державний муж відповідає на мій і містера Бера глибокий поклін. Коли б ми навіть цього хотіли, ми не могли б тут поводитися з меншою пошаною, ніж у кабінеті першого-ліпшого европейського прем'єр-міністра.
Я дістаю з кешені рекомендаційний лист доктора Мортона і той, що писала Аліса. Чоловік тонгайської королеви кидає оком на конверти і, не розриваючи їх, коротким рвуч-
76
