Ця моя не вигадана історія закінчується на другому тонгайському острові, в порті Вавау. Хто говорить про острів Вавау, той мусить закинути слово про порт, бо Вавау — це не що инше, як вузький перстень горбків і гір, що оточують цей величезний порт. Це найнезначніший острів І заразом найгарніший і найбільший порт на світі. Це не означає, що Неіафу — так називається десять-дванадцять кучерявих будиночків, які становлять столицю Вавау — має такі портові заклади, як Гамбург. Порт, скільки він є твір людських рук, складається з дерев'яного причального містка, куди раз на місяць підходить пароплав „Тофуа“, із своєрідної стодоли, що править заразом і за митницю, і за поштову контору, і за урядовий палац королівського тонгайського губернатора. Щоправда, на Альстрі[1] або в лондонських доках панує більший рух. Зате порт, як витвір природи, це світове чудо, справжній лабіринт, більший за відомий Сіднейський[2] порт і всюди тридцять сажнів завглибшки. Тут могли б військові флоти всього світу безпечно закинути якір, та хто знає, скільки торговельних флот, крім цього. Тому, гадаю я, що Вавау має перед собою велике прийдешнє, бо він лежить у самому осередкові Полінезії, де мало добрих портів. Про той
80
