Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/80

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Синьоокий і темний напів-Ізегрім за стерном свого човна всміхнувся заклопотано. Про такі забобони звичайних тубільців розмовляють неохоче, хоч і вірять у них.

— О, ні, — сказав він нарешті. — Ці кажани завжди тут. Навіть минулого тижня вони не зникали…

Я пильно глянув на нього. Минулого тижня? Я був тоді на морі, то на кількох малих островах і нічого не чув про кажанів. Але до Вавау дійшла звістка з парусними суднами: минулого тижня летучі лиси в Гіло раптом зникли. Цілий Тонгатабу був у жалобі; коли не помогла жертва кави, всі були певні, що вмре королева Салоте або її чоловік Тунгі, або хтось з малих принців. Та нічого такого не сталося. За чотири дні кажани знову вернулися. Мабуть, помогла молитва місіонерів. Та ніхто цього не міг зрозуміти…

Усе це оповідав мені напів-Ізегрім, а навколо нас самоцвітами вилискувала вода вавауської Блакитної Гроти. Я глянув у цю магічну воду і раптом, немов у дзеркалі некроманта, привиділась мені правда. Нічого не сказав я Ізегрімові і з того часу нічого не чув такого, що могло б потвердити мою віру: я знаю тільки, чому зникли тоді летучі лиси в Гіло, я знаю, що це означало. Це вмер, цілком певно, член старої родини

83