Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

перебудували й модернізували так, що він небагато вже знає про північного поета, який тут, у цьому теплому запашному острівному повітрі, останню слабу іскру життя міг ще раз роздмухати до великого світлого полум'я й жити далі, цеб-то писати, писати, писати. І так до кінця.

У Фаїлімському парку спиняю свого візника. Дивлюсь на гору, на білий будинок, вповитий ще сном. Дивно, як поет збудував такий палац, навіть для віце-королів не тісний. Стівенсонові листи з Фаїліма, з великою любов'ю оповідаючи про цей будинок і про сувору працю, в нього вкладену, згадують і про не малі суми, що їх невтомний оповідач здирав із своїх видавців на цей будинок; та проте і він, і царські та королівські губернатори, що після нього тут мешкали, усі разом, розуміється, не можуть надбати й половини такого гарного маєтку, як містер Нельсон, великий торговець, що бере у тубільців їхню копру, та зате він великий торговець, навіть більший за великих королів або великих поетів.

Виймаю з кешені маленький том Стівенсонових незрівняних Фаїлімських листів і використовую його заразом як подорожник і як улюблений молитвеник.

„Живу тепер“ — читаю я в його листі до Георга Мередіт, датованому п'ятого вересня

86