На вузькій стороні катафалку написано ім'я тієї жінки, що її поховано тут аж двадцять років після її супруга, ім'я Фані, тієї милої товаришки, дружини, мандрівниці-супутниці, вірної все життя, щирого серця й одвертої душі…“.
На чільному боці відомі вірші, що їх склав Стівенсон для своєї могили:
„Under the wide and starry sky
Dig the grave and let me lie,
Glad did I live and gladly die
And I laid me down with a will.
„This be the verse you grave for me.
Here he lies where he longed to be
Home is the sailor, home from sea,
And the hunter home from the hill“.
Того ж таки ранку на вершині гори Ваеа я переклав цей вірш:
Як зійдуть у небі зорі ясні
— Копайте, друзі, могилу мені,
Любо я жив і любо вмер,
Така моя буде воля тепер:
Виріжте вірша на гробі моїм:
Тут він лежить у домі своїм
Додому вернувся моряк з морів
Додому вернувся стрілець з полів[1].
Коло цієї могили, під тінистими деревами я роздумував потім над життям цієї великої людини, скільки я знаю її з її книжок і з тих чудових фаїлімських листів. Оповідач історій, справді! Він повнісінький тих історій,
92
- ↑ В перекладі М. Йогансена.
