вони загрожують його слабке, хлоп'яче тіло розсадити, він чує, як наближається його жахливий кінець: передчасна смерть. Він написав уже „Острів скарбів“, „Пригоди Давіда Бальфура“, але „Баллентракський господар“ і „Гермістонська гребля“ ще лише замисли. Це нестерпна, немисленна мука — вмерти, не розказавши цього, не розповівши. А може який-небудь смішний випадок у слабкому тілі прокладе шлях побачити світ кільком кращим історіям світової літератури? Роберт Луїс Стівенсон, замість того, щоб терпеливо лягти й вмерти, як Шілер, по-шотляндськи вперто розпочинає змагання із смертю. Далеко-далеко, в такий клімат, що міг би продовжити життя! Він несе з собою свої історії, тільки заради них покинув він свою батьківщину, що за нею він завжди тужитиме. Він перемагає смерть, набирається досить здоров'я у свому пам'ятному хрестоносному поході через Полінезію, щоб потім у свому будинкові Фаїліма на Самоа розповісти свої історії; всі, майже всі. З його листів, що сповіщають майже про кожнісіньку годину його днів, видно неймовірну силу того демона, що опанував це немічне тіло. Робота, робота, робота! Раз-у-раз читаємо в листах, що сьогодні почуває він себе досить кепсько, дуже втомленим, та скільки
93
