розділів він написав! А коли його рука вже не може писати, він починає диктувати; коли він нарешті тратить голос, він диктує частину роману мигами глухонімих. З найбільшою охотою опрацьовує він у Фаїліма свої матеріали з шотландського високогір'я, що-раз нові приходять йому на думку; але він пише ще кілька книжок про Південне море. Крім цього, тричі перебудовує він свій будинок, поки йому не стає тут просторо, закладає плантацію, провадить переписку з двадцятьма приятелами, пильно стежить за самоанською місцевою політикою, бере палку участь у полеміці за одного вождя й протестує проти другого, крім цього, садить какао, день-у-день виполює тропічний в'юнкий бур'ян у свому саді, їде на прогулки, пускається в далекі подорожі, — одним словом, живе за десятьох! В такому кліматі, що кого-небудь иншого робить млявим, цей навіжений завзято кидається на роботу; його переслідує смерть, та не боїться він її, він мусить випередити її, він мусить, мусить і ще раз мусить розповісти певні історії…
Та потім тим швидше наздоганяє його смерть. Одного дня, саме коли він працював над своїми віршами, творчі думки літерально розсаджують тіло Роберта Луіса Стівенсона: в його голові раптом луснула жилка. Про-
94
