руках опинився здоровий зелений горіх, що його вміло надрізав хлопець моїм ножиком; треба було бути жорстоким варваром, щоб цього на все придатного ножика з багатьма вістрями та хитрими приладами взяти назад у самоанського хлопця, так мило він на нього поглядав. Я так і залишив йому цього ножика, а він почав навколо мене танцювати, мов малий навіжений. Тимчасом підняв я великий кокосовий горіх обидвома руками й пив холодний маслянчастий сік; але тропічний шелом був мені на перешкоді, і сік розливався по бороді, капаючи на ковнір. В такій не дуже благородній позі застав мене Соолевао; в маленькому колоніяльному гнізді давно він вже чув, шо я про нього випитував та який у мене вигляд. Тепер підійшов він із спокійною усмішкою до мене й поклав мені руку на плече, молодий геркулес так років із тридцять, зодягнений у хвартух і трико без рукавів, босоніж і простоволосий. Трішки рябе обличчя було дуже мужнє, хоч і негарне, з цілком европейськими рисами, хоч і темне.
Майже вільною від помилок німецькою мовою Соолевао сказав:
— Добрий день! Як живеш? Я чув, що ти маєш листа від Еліка до мене. Це ж радість, радість яка!
101
