Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Не раз ще виривались у нього слова: Donnerwetter, Teufel noch einmal (До біса! Гони до чорта!).

З тієї хвилини, як він мені поклав свою руку на плече, поводився зі мною Соолевао як з братом, а саме, хоч я й старший був, як з молодшим братом. Моє повідомлення, що я хочу ввечері від'їхати на „Тофуа“, він зразу відхилив, як дитячу нісенітницю. Я привіз йому листа від його дорогого приятеля Еліка, отже насамперед мусив я в його селі і в його хаті прийняти привітання з неодмінною церемонією кави; на все инше був час, зокрема, можна було потім перенести мої клунки на сушу. З ввічливою рішучістю, проти якої нічого не вдієш, відпровадив мене Соолевао назад на набережну вулицю, аж на майдан коло вежі з годинником, де стоять наймані авто — якраз напроти розбитого корабля „Морського Орла“.

Коли пасажирські пароплави стоять на апійському рейді, під вежею з годинником чекають авто, так самісінько, як по европейських містах. Тільки шофер прикрашений гірляндою з квітів, що вповиває горішню частину його багатирського бронзового тіла.

Я ще протестую, сміючись, але вже сиджу з Соолевао у відкритому авто, вже їдемо. Соолеваове село лежить біля довгої

102