Нема сумнїву, що в родинї европейських композиторів на полї церковної музики наш Дмитро Степанович Бортнянський займав одно з передних місць. Не буде се також пуста чваньба, коли скажемо, що чим був Палєстріна (1514—1594) для музики в латинській церкві, тим став і остане Дм. Бортнянський (1751—1825) для хорального сьпіву в східній церкві, як православній так і уніятській. Сих двох мужів можна поставити біля себе і узнати їх реформаторами церковного сьпіву в обох церквах. Паралелю сю піддержимо історичними фактами.
В латинській церкві вдомашнив ся з кінцем IV. віку антіфониий одноголосний сьпів Амврозиянський, заснований на чотирьох первісних грецьких скалях, о простій мельодиі, похожий на речітатив.
Під конець VI. віку, коли вимоги богослуженя зросли, доповнив i управильнив церковний сыпів папа Григорий Великий (591—604). Григория В. був збіркою не лише давнїйших, у західній церкві уживаних славословій, псальмів та гимнів, а містив у собі і новї або справлені давнїйші напіви церковні, уложені на осьмох так званих Григориянських скалях, о ширщій мельодиї, приміненій до силябічного, рівного ритму сьвященних текстів.
Хоч Григорий В. і його наступники розширили напіви Антіфонарія по цілім християн-
