— Молодець, котрий працює в хемічній лябораторії в шпиталю. Нинї рано жалував ся, що не може нїкого знайти, хто схотїв би взяти з ним до спілки помешканє, котре має бути дуже гарне, але за дороге на його кишеню.
— Ах, Боже! — закликав я; — коли справдї хоче найти когось, хто би дїлив з ним помешканє і комірне, так я готов. Волю мати товариша, чим самітно мешкати.
Молодий Стамфорд поглянув на мене особлившим поглядом попиваючи вино.
— Не знаєте іще Шерльок-Гольмса — сказав; — може не схочете його постійного товариства.
— Чому? Що маєте йому закинути?
— О, не говорю сього, щобим мав йому щось закинути. Але він по трохи дивак… ентузіяст в певних галузях науки. О скілько його знаю, чоловік цїлком приличний.
— Певно студент медицини? — запитав я.
— Нї… не маю понятя, які його заміри на будуче. Здаєть ся менї, що знає добре анатомію, а на певно є перворядним хеміком; але о скілько знаю, нїколи не учив ся систематично медицини. Наука його є доривочна і навіть ексцентрична, але нагромадив в своїм мозку много побічних відомостий, котрими без сумнїву задивував би своїх професорів.
— Чи не питалисьте його нїколи, яке званє задумує собі обрати?
— Нї, він не належить до людий, з котрих можна щось видобути, хотяй з другої сторони потрафить виговорити ся, коли йому прийде фантазія.
— Радби я з ним стрінути ся, — сказав я. — Коли маю мати співмешканця-комірника, волїв би я,
