— Ґреґсон є найспритнїйший з цїлого Scotland Yard-у відозвав ся Гольмс; — він і Lestrade то винятки в тій бандї ідіотів. Оба є повні запалу, енерґічні, але жаден з них не грішить проворностю. Межи собою є на ножі. Заздрісні взаїмно о себе, як дві славні краси. Коли оба займуть ся вислїдженєм сеї справи, будемо мати забаву.
Я остовпів супротив супокою, з яким говорив Гольмс.
Алеж нема хвилї часу до страченя — закликав я. — Чи хочете, щобим пішов по дорожку.
— Не знаю іще, чи там взагалї піду. Я є найбільшим лінюхом під сонцем… то є, маю періодичні напади лїнивства, але умію також деколи бути працьовитим.
— Алеж прецїнь сей случай дає вам спосібність, якоі ви так бажали.
— Мій любий добродїю, і щож менї з того прийде? Припустїм, що я вислїджу цїлу справу: можете бути певні, що цїлу користь одержать Ґреґсон, Lestrade і спілка. Такий є хосен, коли не маєть ся урядового становиска.
— Однак Ґреґсон просить вас о поміч.
— Так. Він знає добре, що я є проворнїйший від нього і завсїгди менї се признає, але дав би собі радше відтяти язик, якби мав признати се в присутности. Однак, можемо піти і побачити, що се такого. Поступаючи так, буду уважати за відповідне і може іще висьмію тих дураків. Ходїть добродїю!
Вложив на себе чим скорше пальто і забирав ся до виходу, в спосіб котрий виказував, що по нападї апатії наступив час енерґії.
— Беріть капелюх — сказав.
