стежкою з глини і шутру. Цїла місцевість представляла в тій хвилї одну просторонь болота. Кождий городець був обведений деревляними штахетами на підмурованю, а при штахетах ч. 3 стояв полїціянт, окружений громадою цїкавих, котрі витягали шиї і напружали очи, в надїї, що доглянуть, що дїєть ся в серединї.
Я думав, що Шерльок-Гольмс війде сейчас до дому і занурить ся в слїдженю тайни. Однак показало ся, що він не мав цїлком такого заміру. З обоятною міною, котра в подібних случаях була на мій погляд удаваною, ходив по улици, дивив ся без гадки на землю, на небо, на противні доми і штахети. Коли скінчив слїдити, ступав поволи на стежку, або радше на вузку смугу трави вздовж стежки і споглядав уперто в землю. Два рази пристанув, а раз добачив я на його устах усьміх, і учув оклик задоволеня.
На мокрім глинянім грунтї, були витиснені численні слїди стіп; але позаяк сею стежкою полїція ходила вже від кількох годин, не розумів я, в який спосіб міг мій товариш щось з тих слїдів виснувати? Але я мав вже такі незвичайні докази бистроти його спостерігаючого змислу, що не сумнївав ся, що він міг бачити много займаючих дрібничок там, де я нїчого не добачував.
В дверах дому стрінулисьмо високого, блїдого бльондина, з записником в руках; він кинув ся до нас і поквапно стиснув руку мого товариша.
— Дуже вам вдячний, щосьте прийшли — сказав.
Лишив я все не рушене так, як застав.
— Лиш не тут! — відмовив Гольмс, показуючи стежку. — Коли-б перейшло туди стадо буйволів, замішанє не було би з певностю більше. Не сумнїваю ся
