однак, добродію Ґреґсон, що витягнули заключенє, заким на се позволилисьте.
— Мав я стільки до дїла внутр дому — відмовив полїціянт виминаючо — але тут є мій товариш, Lestrade, йому то полишив я розслїдженє городу.
Гольмс поглянув на мене, а в його очах малювала ся іронїя.
— З огляду на се, що тут на місци є таких двох людий, як ви і Lestrade, не буде тут вже великої роботи для третого — сказав.
Ґрегсон затер руки з задоволеня.
— Здаєть ся менї, що зробилисьмо все, що лиш було можна — відмовив, — однак справа є дуже запутана, а знаючи ваше замилуванє до всїх незвичайних случаїв…
— Не приїхалисьте сюда дорожкою? — спитав Гольмс.
— Нї добродїю.
— Анї Lestrade?
— Нї добродїю.
— В такім случаю підемо оглянути кімнату.
По сїй не дуже консеквентній замітцї війшов до хати, а за ним поспішив Ґреґсон, на котрого лицю малювало ся здивованє.
Короткий коридор з брудною закуреною долївкою, провадив до кухнї і кімнат для служби. Двоє дверий з правої і лївої сторони, виходило на сей коридор. Одні з них видко не були отвирані від довшого часу. Другі вели до їдальнї, де власне розіграла ся драма. Гольмс війшов, а я за ним, перенятий чувством смутку, яке нас завсїгди огортає на вид смерти.
Кімната була велика, квадратова, цїлковито пуста, через що видавала ся іще більшою. Стїни були обиті
