ординарною тапетою, на котрій було видко плями від вохкости; тут і там тапета відклеїла ся і висїла, відслонюючи пожовкле вапно на мурі. На против дверий стояла велика піч, з окрасами, наслїдуючими білий мармор; на однім її розї добачив я огарок червоної, воскової сьвічки. Шиби одного вікна були такі брудні, що припускали не богато сьвітла, так, що в цїлій кімнатї панував сумний півсумерк, побільшений іще грубою верствою, залягаючого всюда пилу.
Всі сї обставини завважав я доперва пізнїйше. На разї цїла моя увага скупила ся на штивній, нерухомій постати, котра лежала витягнена на підлозї, з мертвими, скляними очима, встромленими в стелю. Умерший був мужчина лїт сорок трох, чотирох, середного росту, плесчистий, волосє мав чорне, кучеряве, коротку і рідку бороду. Одїтий був в сурдут з грубого сукна, таку камізельку і ясні споднї, ковнїр і маншети сорочки блищали білостию. Новий блискучий цилїндер стояв за ним на підлозї. Небіщик мав руки розпостерті, а кулаки затиснені, ноги зігнуті корчем, якби звів страшну передсмертну борбу.
На скамінїлім лицю застиг вираз такої грози і такої ненависти, якого я ще не бачив на жаднім людськім лицю. Сей огидний і страшний скорч черт, в полученю з низьким чолом, плоским носом і вистаючими щоками, подавали умершому дуже велику подібність до ґориля. Бачив я смерть в ріжних видах, але нїколи в такім переражаючім, як на тлї сеї понурої, пустої кімнати, виходячої на одну з головних артерій підміського Лондону.
Марний, малий Lestrade, своїм виразом пригадуючий, як завсїгди ласицю, стояв в дверах і повитав нас.
