— Ох, перепрашаю! — сказав мій товариш, котрий порскнув сьміхом і сей викликав вибух гнїву в полїціянта. — Маєте сю заслугу, що перші відкрилисьте сей напис, котрий, як ви також слушно твердите, міг бути написаний, лиш через другого учасника таємничої драми. До тепер не мав я часу оглянути сеї кімнати, але коли позволите, учиню се сейчас.
Говорячи се, виняв з кишенї центиметер і велику округлу люпу. Уоружений тими двома приладами, почав ходити тихим кроком по кімнаті, в однім місци затримуючи ся, в другім приклякаючи, а навіть кладучи ся на землю. Занятє се так його переймало, що здавало ся, що він забув о нашій присутности: шептав до себе півголосом, то стогнав, свистав, видавав оклики заохоти і надїї. Пригадував менї расового, добре витресованого гінчого пса, що гнав там і назад серед дерев, і від часу до часу зраджував свою нетерпеливість коротким гавканєм, доки не впаде на властивий слїд.
Сей дослїд тревав менше-більше двайцять мінут.
Гольмс раз мірив віддаленє між двома слїдами з найбільшою точностю, а котрих я цїлком не бачив, то знов прикладав центіметер до стїни, також в незрозумілий для мене спосіб. В однім місци кімнати зібрав з підлоги дуже старанно трохи пилу і сховав його до коверти. Вкінци приглянув ся через люпу написови на стїні, оглядаючи кожду букву з осібна з найбільшою увагою, відтак вложив центіметр і люпу до кишенї, а на його лици відмалювало ся задоволенє.
— Кажуть, що талановитий чоловік є невтомимий в зношеню трудів — завважав з усьміхом — се означенє цїлком не слушне, але можна його примінити допрацї слїдчого аґента!
