Ґреґсон і Lestrade приглядали ся манїпуляції товариша з великою цїкавостю, полученого з тїнею погорди. Не доглянули вони правдоподібно сього, що я бачив тепер ясно: що найменші дїла Шерльок-Гольмса, мали цїль практичну і цїлковито означену.
— І щож ви тепер о тім думаєте? — спитали оба рівночасно.
— Позбавив би я вас заслуги, виясненя сього загадочного дїла, коли-б я мав претенсію помагати вам — відмовив мій товариш. — Ви радите собі так добре, що було би шкода, коли-б вам, тут хто мішав ся. — В тонї Гольмса звучала неописана злоба. — Але, коли: схочете мене повідомляти про перебіг слїдства, то я радо буду старав ся вам помочи, о скілько можна, продовжав. — Тимчасом хотївбим поговорити з полїціянтом, котрий знайшов тїло. Чи можете мені сказати, як називаєть ся і де мешкає?
Lestrade заглянув до записника.
— Іван Rance — обяснив. — Тепер вже не є на службі. Знайдете його під числом 46, Andley Court, Kennigtou Park Gate.
Гольмс записав адресу.
— Ходїть, доктор — сказав. — Пошукаємо сього панка, — відтак звертаючись до обох полїціянтів, сказав: — На пращанє скажу вам кілька слів, котрі можуть вам придати ся. Без сумнїву довершено тут убійства, а убійником був мужчина, високого росту, в силї віку, котрий має пропорціонально малу ногу, носить ординарні чоботи з квадратовими носами і на разї курив цигаро Trichynopoli. Приїхав сюди зі своєю жертвою в дорожцї чотироколесовій, до котрої був запряжений кінь, котрий мав три старі підкови, а четверту нову, на одній з передних ніг. Після всякої правдопо-
