— Чи мав батіг в руках?
— Батіг?… нї.
— Мусїв його отже зіставити — мрукнув мій товариш. — Не чулисьте, анї не видїлисьте відтак случайно дорожки?
— Нї.
— Маєте, се для вас — сказав Гольмс, подаючи полїціянтови золотий гріш, відтак встав і взяв капелюх. — Бою ся, що ви Ранце не зайдете високо в своїй карієрі. Повиннісьте мати голову не лише до окраси, але і до ужитку. Моглибисьте були сеї ночі заслужити собі на гальони підофіцира. Сей чоловік, котрого ви мали сеї ночи в своїх руках, мав ключ сеї тайни; власне його шукаємо. Говоренє о тім тепер не має цїли; говорю вам, що воно так є, а не инакше. Ходїть, — доктор.
Вернулисьмо до дорожки, лишаючи нашого інформатора очевидно занепокоєного, хотяй нам недовіряючого.
— Що за квадратовий ідіот! — сказав Гольмс з горестю підчас їзди до дому. — Подумати, що мав таку птицю в руках і з неї не скористати!
— Я іще не можу полапати ся в тім всїм. Правда опис сего піяка згоджуєть ся з зашим виображенєм о другім акторі нашої драми. Але, чому раз випочивши вернув до дому? Злочинцї не мають сего звичаю.
— Обручка, чоловіче, обручка! По ню вернув. Коли не знайдемо иншого способу зловити його, можемо завсїгди з'ужиткувати обручку, яко принаду. Але я його зловлю, доктор; заложу ся, що буду його мати. А маю се все вам завдячити. Коли-б не ви, не бувби я пішов і стративбим одну з найцікавійших справ… Червоний шлях злочину вє ся і гине серед безбарвного пасма житя людського, а нашим обовязком
