— Очевидно, сей добродїй в бронзовім пальтї… наш приятель о цвитучім лицю, з чоботах з квадратовими носами. Коли не прийде сам, то пришле спільника.
— Чи така прогулька не видасть ся йому небезпечною?
— Зовсїм нї. Коли мої здогади є слушні, а маю причини думати, що так, сей чоловік наразить ся радше на всяку небезпеку, якби мав стратити обручку. Я є майже певний, що опустив її, похиляючи ся над трупом Дреббера і на разї не завважав сего. Коли вийшов на улицю, завважав згубу і спішно вернув, але вже застав полїцію, котра прибула, завдяки його дурнотї; бо не потрібно лишив горючу сьвічку.
Мусїв удавати пяного, щоби відвернути підозрінє, Тепер поставте ся в його положенє. Застановивши ся, міг припустити, що загубив перстень на улицї, коли вийшов з дому. Щож в такім случаю зробить? Буде поквапно читати оголошенє в вечірних дневниках, о загублених річах. Очи його звернуть ся і на моє оголошенє; буде ущасливлений. Чому мавби ся бояти засїдки? Нема причини припускати, що сей, хто знайшов перстень, догляне в нїм звязь з убійством. Тому повинен прийти. І прийде. Побачите його перед упливом години.
— А щож тодї? — запитав я.
— О, се оставте менї. Маєте яке оружє?
— Маю старий службовий револьвер і кілька набоїв. Добре би було коли-б ви його очистили і набили. Будемо мати до дїла з чоловіком, котрий нїчо не має до страченя, а хотяй я заскочу його нечайно, однак добре є бути приготованим на все.
