горів огонь, і довго в ночи чув я іще здавлені, сумні тони його скрипки, що доказувало, що він безнастанно роздумував над незвичайною тайною, котру постановив відкрити.
Дневники слїдуючого дня були переповнені „Тайною з Brixton“ як її титуловали. Кождий поміщував довгі описи справи, а декотрі друкували іще в додатку вступні статї. Були там і для мене нові обставини. Дотепер маю іще в записнику витинки і витяги, відносячі ся до тої справи, а отсе зміст голосів кількох часописий:
На гадку „Daily Telegraph“, в судових річниках рідко лучаєть ся стрінути так незвичайну траґедію. Нїмецьке назвиско жертви, брак всїляких причин злочину, грізна напись на стїнї, все то вказує, що сей чин поповнили полїтичні еміґранти і революціонери. Соціялїсти мають много союзників в Америці, а померший без сумнїву переступив приписи їх тайного кодексу, а вони слїдили за ним і найшли в Лондонї. Мимоходом згадавши о тайних судах „agna tofana“ Carbonari-ох, марґрафинї Brinvilliera, теорії Дарвіна, засадах Мальтуса, проступниках, убійниках з доріг Rataliftu, статя кінчила ся відозвою до ряду, накликуючою до пильнїйшого догляду над чужинцями в Анґлїї.
„Standard“, коментуючи факти, писав, що подібне безправє лучаєть ся звичайно, коли державою править вільнодумне сторонництво. Випливають вони з заколо-
