Гольмс. — Сам вид полїціянта вистарчить нераз, щоб замкнути людям уста. Сї обірванцї ходять всюда і все чують. Притім добрі з них лиси; лиш бракує їм належної органїзації.
— Чи ви послугуєте ся ними в справі Brixton? — спитав я.
— Так є; хотївбим вияснити одну точку. Врештї се лиш квестія часу. Ого! довідаємо ся якоїсь новини! Греґсон іде улицею, а на його лици малюєть ся невисказана радість. Думаю, що хиба іде до нас. Так, задержав ся… Ось і він!
Потягнений дзвінок сильною рукою, голосно відізвав ся і незабаром ясноволосий полїціянт минув сходи, скачучи по три степенї і впав до нашої кімнати до забави.
— Дорогий добродїю! — закликав, стискаючи руку Гольмса, котрої сей до него не витягав — прошу менї поґратулювати. Вже все маю в руках, цїла справа ясна як день.
Здавало ся менї, що по виразистій твари мого товариша перейшла тїнь неспокою.
— Якто, впалисьте на властивий слїд? — спитав.
— Слїд властивий! Алеж добродїю, наш пташок сидить вже під ключом!
— А називаєть ся?
— Артур Charpentier, підофіцир королївської маринарки — відмовив Ґреґсон помпатично, затираючи товсті руки і вигинаючи тїло на перед.
Шерльок Гольмс відітхнув з очевидною полекшою, а усьміх повернув на його лице.
— Сядьте добродїю Ґреґсон, і спробуйте одно з тих циґар — сказав. — Радібисьмо як найскорше
