Ґреґсон глянув на Гольмса, цїлком збитий з пантелику.
— Не припускав я, що ви се завважаєте — відмовив. — Чи ви там були?
— Нї.
— А! — закликав Ґреґсон з задоволенєм; — не належить, видите, нїколи занедбувати жадної спосібности, хотяйби видавала ся малого значіня.
— Для великого ума нема нїчо малого — завважав Гольмс поважно.
— Отже, пішов я до Underwoodа і запитав його чи він продав капелюх такої величини і такого виду. Заглянув до книжки і найшов відразу, що післав капелюх до д. Дреббера, що мешкав в пансіонатї Charpentier, Torquay Terrace. Я мав вже його адресу.
— Знаменито, дуже добре — шепнув Шерльок-Гольмс.
Відтак пішов я до д. Charpentier — продовжав дальше аґент. — Застав я її дуже змішану і блїду. Дочка, гарна дївчина, говорячи мимоходом, мала червоні очи, а її уста дрожали, коли говорила до мене. Се не уйшло моєї уваги і сейчас знюхав я письмо носом. Ви знаєте се чувство, добродїю Гольмс, яке нас огортає, коли бачимо, що впалисьмо на властивий слїд: всї нерви дрожать. „Чи панї чули о таємничій смерти свого послїдного льокатора, добродїя Еноха Й. Дреббера з Клєвелянду?“ — спитав я.
Мати кивнула головою. Не була годна вимовити слова. Дочка вибухнула плачем. Я чув щораз виразнїйше, що сї люди були замішані в нещасливу справу.
— О котрій годинї д. Дреббер вийшов від вас на потяг? — спитав я відтак.
