томнїлам, побачилам Артура, стоячого з лїскою в руках на порозї; що сьміяв ся до розпуку.
„Ну, маю надїю, що сей гарний пан, не буде вже нам більше завертати голови — промовив. — Однак піду за ним і побачу, що зробить зі собою“. — Се кажучи, Артур взяв капелюх і вийшов. Слїдуючого ранку довідалисьмо ся о таємничій смерти д. Дреббера.
Се оповіданє переривала панї Charpentier частими зітхненями і мовчанкою. Хвилями говорила так тихо, що заледво міг я дочути її слова. Я поробив записки з сего її зізнаня, для уникненя ошибок“.
— Алеж се незвичайно займаюче — промовив Шерльок-Гольмс позїваючи. Щож дальше?
— Коли панї Charpentier скінчила — говорив дальше полїційний аґент — вдивив ся я в ню зором, котрий, часто як переконав ся, робить вражінє на женщини, і запитав ся, о котрій годинї вернув її син?
„Не знаю“ — відмовила.
— Не знаєте панї?
„Нї; має ключ і увійшов, нїкого не будячи“.
— Панї очевидно вже спали?
„Так є“.
А коли пішли панї спати?
„Коло одинайцятої“.
— В такім случаю ваш син, був за домом около двох годин?
„Так!“
— А може чотири, або пять?
„Може.“
— Щож робив через сей час?
„Не знаю!“ відмовила блїднучи іще більше.
— Очевидно, відтак не мав я вже вибору. Довідав ся я, де тепер перебуває офіцир Charpentier, взяв
