— Так було справдї. Цїлий вчерашний вечер стратив я на безуспішних пошукуванях. Нинї рано почав я знов і о осьмій був я вже в готелю Hollidaya, при улицї Little George. На моє запитатє, чи мешкає там. д. Станґерсон, відказано мені потверджаючо.
„Безперечно ви є тим, на котрого п. Станґерсон чекає,“ сказано менї. „Сподїваєть ся вже когось від двох днїв“.
— Деж він є тепер? — спитав я.
„У себе; іще спить, казав збудити ся о девятій“.
— Піду сам до него — відмовив я.
— Подумав я, що моя несподївана поява, змішає. його до того степеня, що вирветь ся йому яке необачне слово. Портієр пішов за мною, щоб менї показати кімнату; був я вже на другім поверсї, а до неї провадив малий коритарик. Портієр показав менї двері і хотїв відійти, коли нараз я щось побачив, що мене переняло страхом, мимо мого двайцятьлїтного досьвіду. З під дверий тїк малий потічок крови, котрий переплив через коритарик і утворив під противлежною стїною малу калужу. Я крикнув, а се спричинило поворот портієра. Мало що не зомлів на вид крови. Двері були з середини замкнені, але ми їх підважили в двійку і виломали. Вікно в кімнатї було отворене, а около вікна лежало тїло мужчини в нічній сорочцї лицем до землї. Видко вже не жив від якогось часу, бо був закостенїв і холодний. Коли ми його обернули, портієр пізнав відразу, що се був той сам пан, котрий винаймив кімнату під іменем Йосиф Станґерсон. Причиноюсмерти був удар ножем, чи штилєтом в лївий бік, але так глубокий, що мусїв поребити серце. А тепер приходить найдивнїйша річ. Як вам здаєть ся, що находило ся над замордованим?
