важнїйші з відважних тїшать ся, коли зникнуть їм з очий сї страшні простори, а вони найдуть ся знов серед своїх просторих прерій. Суп, перетинаючий скорим летом воздух, отяжілий медвідь, шукаючий серед звалищ і провалів поживи — се одинокі жителї сеї пустинї.
На цїлім сьвітї нема сумнїйшого краєвиду над сей, який розпростираєть ся з північної збочи Сієрра-Блянка. Як сягне око, тягнеть ся рівнина, неначе засїяна великими шматами солі, поперетинана карловатими деревами. На кінци зносить ся ланцюх гір, котрі роздирають небо своїми нагими, снїгом покритими верхами. На тім великім просторі устало всяке житє. Не перелетить нїколи птиця під сталевим зводом неба, жадна, животина не заворушить ся на мертвій сїрій землї; понад всїм царить гробова мовчанка. Найбільше напруженє слуху не зловить слїду звуку серед сеї могучої тишини; всюда спокій — нїчого крім серце стинаючої ледом тишини.
Чиж справдї можна твердити, що на розляглім просторі нїчого не пригадує істнованя живучих сотворінь? Хто гляне з височини Сієрра Блянка на рівнину, сей побачить дорогу, що вєть ся серед пустинї і в далечі гине. Незчислені колеса повиложоблювали на нїй борозни, слїди видоптали ноги численних авантурників. Тут і там блищать на сонцю якісь білі предмети і яскраво відбивають від сїрої верстви сільного пороху. Зближи ся і приглянь ся їм добре! Се кости і кістяки, одні великі, грубі, другі менші, значно менші. Перші се останки зьвірят, другі людські. На просторі тисяч пятьсот миль тягнеть ся та каравана кістяків, розсїяні є кістяки тих, котрі попадали і на дорозі віддали духа.
