блищали ся на сонцю. — Як вернемо до дому, дам се братови, Бобови.
— Незадовго побачиш іще красші річи — шепнув мужчина, — лиш трохи пожди. Але, хотїв я тобі сказати… чи ти памятаєш, як ми минули ріку?
— О, так.
— Отже числилисьмо, що незадовго знайдемо другу ріку, але ошибнулисьмо ся… бусоля, чи мапа показали нам хибну дорогу, не знаю, і не найшлисьмо ріки. Вода наша вичерпала ся, лишило ся лиш кілька капель для тебе, і… і…
— І не міг ти обмити ся — перервала дївчинка поважно, споглядаючи на його лице покрите пилом.
— Так, анї напити ся. А відтак умер п. Бендер, а потім наш Індієць, Пете, і панї Mc Gregor і Івась Гонсе, а вкінци, люба, твоя мама…
— То мама также умерла? — крикнула дитина, всунула личко в фартушок і жалісно розплакала ся.
— Так, всї повмирали, крім мене і тебе. Відтак думав я, що найдемо в тих сторонах воду; я взяв тебе на плечі і момандрувалисьмо. Але надїя завела мене… хиба тепер не маємо вже чого надїяти ся…
— То може і ми повмираємо, що? — спитала дитинка, перериваючи нагло плач і звертаючи до товариша личко заляне сльозами.
— Так, моя дитинко, так здаєть ся менї.
— Чомусь не сказав сего скорше? — спитала сьміючись, радісно. — Так перестрашив ти мене! Прецїнь, як помремо то будемо разом з мамусею.
— Так, коханє, ти підеш до мамусї.
— І ти також. Я вже її скажу який ти був добрий для мене. Знаєш, заложу ся з тобою, що буде на нас очікувати в дверах неба з великим збанком води,
