і з цїлим кошиком горячих гречаних паланиць, з обох боків обсмажених… знаєш, таких, як то Боб і я дуже любить. А як довго се іще потріває?
— Не знаю, певно не довго.
Мужчина звернув зір в північну сторону овида. На синім небеснім зводї показали ся три темні точки, котрі зростали і зближали ся з нечуваною скоростію. Були се три величезні птицї з чорним пірєм, котрі заточували круги над головами подорожних; на конець усїли на скалї понад ними. Були се супи, вістуни смерти.
— Когути і кури! — закликала радісно дївчина, показуючи на птицї злої ворожби і плескаючи в долоні, щоби їх сполошити. — Скажи, чи се Бог сотворив сей край?
— Цїлком природно — відмовив мужчина, здивований тим питанєм.
— Хиба що нї — щебетала дальше дївчинка. — Бог сотворив прецїнь тамтой край в Illinois і Missouri, але сей, то мусїв зробити хтось инший, бо є він о много гірше зроблений. Тут забули вони о водї і деревах.
— А може би ти трохи помолила ся? — спитав несьміливо мужчина.
— Коли ще не ніч.
— Нїчого не шкодить. Ручу, що Господь Бог не буде гнївати ся, хотяй се день. Змов сї молитви, котрі відмовлялась що вечера, на возику, як булисьмо іще в преріях.
— А чому ти сам не молиш ся? — спитала дитина, дивлячи ся здивованими очима на мужчину.
— Бо забув — відповів. — Я був як половина сеї стрільби, коли відвик від молитви… але, завсїгди
