— Не обавляймо ся браку води — закликав перший. — Сей, Котрий вчинив, що вода виплила зі скали, не опустить Свого вибраного народу.
— Амінь! Амінь! — відповіли всї хором.
Вже мали замір рушити в дальшу дорогу, коли один з наймолодших, надїлений дуже бистрим зором видав оклик і показав камінь, зносячий ся над ними. На вершку повівав кінець рожевої матерії, відріжняючись різко від сїрого тла скал. На сей вид всї задержали конї і вхопили за оружє, а прочі чвалом надїхали, щоби скріпити авангарду. Висказ: „червоноскірцї“ був на усїх устах.
— Не можливо, щоби найшла ся тут численнїйша громада Індіян — сказав старший мужчина, котрий був, як видавало ся, вождом. — Минулисьмо оселї Павнів і не повиннісьмо стрінути инших племен, аж поза ланцюхом великих гір.
— Чи можу піти побачити, брате Станґерсон? — спитав один з громади.
— І я також… і я також! — відізвало ся кільканайцять голосів.
— Лишіть ваші конї, будемо на вас тут ждати — відмовив вожд.
В одній хвилї наймолодші зіскочили з сїдел, звязали конї разом і почали вдрапувати ся на стрімку похилість, ведучу до предмету, котрий збудив їх цікавість. Ішли скоро і без голосу, з вправою і певностю людий, привиклих до ходженя на звіди. Ті, що лишили ся на долинї, гонили поглядом скачучих зі скали на скалу, аж вкінци їх статї зарисували ся на синїм тлі неба. Ішли тепер, а передом сей, котрий перший заалярмував. Нагло його товариші побачили, що підносить руки рухом здивованя, а коли наблизили ся до
