всім не є привидом. Один з них взяв дївчинку і посадив собі на руки, другі два жертвували свою поміч її знесиленому товаришови і попровадили його до табору.
— Називаю ся Іван Ферієр — обяснив мандрівник. — З двацять двох вийшлих, лишилисьмо ся я і вона. Прочі умерли з голоду і спраги, там, на полудни.
— Чи се ваша дитина — спитав один з мужчин
— Думаю, щом набув тепер право до неї; — закликав мандрівник — є моя, бо її уратував. Нїхто не зможе її мені тепер відібрати, а її назвиско від нинїшного дня Луція Ферієр. А ви, хто такі? — додав споглядаючи на своїх плечистих, огорілих збавителїв, — є вас як бачу велика сила.
— Близько десять тисяч — відізвав ся один з молодцїв; ми є переслїдуваними дїтьми Бога… вибранцями ангела Meron-у…
— Нїколи о нїм не чув я — відмовив мандрівник. — Але також вибрав собі вас не малу громаду!
— Не жартуйте з сего, що сьвяте — промовив тамтой строго. — Ми є з тих, котрі вірять в ті сьвяті письма, написані египетськими словами на плитах з кованого золота, котрі переказано сьвятому Йосифови Смітови в Пальмирі. Йдемо з Nanvoo, в станї Illinois, де поставилисьмо нашу сьвятиню. Шукаємо захисту перед несправедливим і безбожним чоловіком, хочбисьмо мали знайти його доперва в глубинї пустинї.
Назва Nanvoo очевидно збудила спомин в умі Івана Ферієра.
— Знаю вже — промовив — ви Мормони.
— Так, Мормони — відмовили хором його товариші.
