— А де їдете?
— Не знаємо, провадить нас рука Бога, в особі нашого пророка. Мусите стати перед його лицем, а він скаже, що випадає з вами зробити.
В тій власне хвилї дійшли до стіп узгіря і товпа путників окружила їх; женщини блїді і пригноблені, черстві дїти і розсьмішені, мущини о строгім і визиваючім поглядї. Зі всїх сторін відізвали ся оклики здивованя і співчутя на вид прихожих, з котрих одно було таке молоде, а другий такий нужденний. Ті, що їх привели, не позволили їм задержатись, але галили до дальшої дороги і так йшли окружені численною товпою Мормонів, доки не стали перед возом, котрий звертав увагу, величиною і богатим прибранєм. Був запряжений в шість коний, підчас коли инші лиш в два, або що найбільше, в чотири. Побіч візника сидїв мужчина, котрий не міг мати більше як трийцять лїт, але виразиста голова і енерґія, яка малювала ся в поглядї і на лици, доказували, що був вождом. Читав книжку в бронзовій окладцї; але на вид зближаючої ся товпи, відложив її і вислухав уважно оповіданя пригоди. Відтак звернув ся до двох мандрівників.
— Коли вас возьмемо з собою — промовив урочистим голосом — то лиш яко наших співвірних. Не хочемо вовків в нашій вівчарни. Лїпше, щоб кости ваші білїли ся серед сеї пустині, якби ви мали стати початком тої гнилї, котра з часом нищить цїлий овоч. Чи схочете піти з нами під сим услівєм?
— Хиба догадуєте ся, що серед таких обставин, в яких я є, піду з вами, приймаючи всї услівя — відмовив Ферієр з таким поспіхом, що навіть старші, мимо своєї поваги, не могли повздержати ся від сьміху.
