жався аероплян. На мить всіх нас отінили шкиряні крила, і перед моїми очима майнула довга, витка як гадюка, шия, злющі, невситимі, червоні очі і величезний роззявлений дзьоб, засіяний, на моє здивування, блискучими, маленькими зубами. За секунду мара зникла, а разом із ним зник і наш обід. В повітря знялася велетенська чорна маса, футів на двадцять у прогоні. На хвилинку чудовисько своїми крилами заступило зорі, а потім щезло над темним берегом гірського кряжу. Ми остовпіли, мовчки сиділи круг багаття, наче Віргілієві герої, коли над ними пролітали гарпії. Перший зламав мовчанку Самерлі.
— Професоре Челенджере, — урочисто промовив він, і голос йому тремтів із хвилювання. — Мушу перепросити вас. Я був абсолютно неправий, сер, і прошу забути мої помилки.
Це було чудово сказано, і професори вперше стиснули один одному руки. Ось який виграш дало нам з'явлення нашого першого птеродактиля. Помирення двох таких людей варте було вкраденого обіду.
Якщо на пляті й існують передісторичні тварини, то їх у кожному разі небагато, бо протягом трьох наступних днів ми не зустріли жодної. Увесь цей час ми йшли неродючою місцевиною на північ і схід од плята. Камениста пустеля чергувалася тут з огидними болотами, повними дичини. Це — буквально непрохідна країна, і якби не вузенька стежка попід самими скелями, нам довелося б вертати. Не один раз западалися ми до попереку в багнистий ґрунт півтропічного болота. Назверх усього ці болота, становлять собою розплідник яракаки — найотрутнішої та найсміливішої гадюки в цілій Південній Америці. Раз-по-раз, звиваючись і підстрибуючи по тванюватому гнилищу, кидалися на нас ці жахливі створіння і, тільки мавши
