— Так мені здається.
— Більше ніж імовірно, що озеро лежить у колишньому кратері, — мовив професор Самерлі. — Формація тут — суто вулканічного характеру. Ну, та як би там не було, а я певний, що поверхня плята похила до середини, і в центрі його ми знайдемо чимале сточище, звідки вода, якимось підземним каналом, проточується в болото Яракака.
— А, може, рівновага зберігається через випарювання, — висловив гадку Челенджер, і професори вдалися в учену балаканину, що її я розумів не більше як хінську грамоту.
На шостий день, обійшовши круг плята, ми повернулися до нашого табору під самотньою скелею. Настрій у всіх був пригнічений, бо, перевівши найпильніше дослідження, ми не знайшли жодного місця, звідки звичайна людина могла б здертись на гору. Дорога через печеру, якою користувався Мепл Вайт, була тепер абсолютно неприступна.
Що ж його робити? Запасів їстивного, поновлюваних полюванням, покищо вистачало, але настане час, коли вони зійдуть. За два місяці розпочнеться дощова пора, і наш табір зірве водою. Скеля була тверда як граніт, і рубати в ній сходи на таку височінь — взяло би більше часу ніж мали ми в своєму розпорядженні. Нічого дивного, що ми того вечора тільки похмуро перезирнулися і не замінялися й словом, як розстилали наші постелі. Пригадую, що останнє вражіння перед тим, як заснути, залишилось у мене від Челенджера. Скарлючившись, обхопивши голову руками й нагадуючи величезну жабу, сидів він коло багаття і так занурився в міркування, що не відповів навіть, як я віддав йому надобраніч.
Але коли ми віталися ранком, то був зовсім інший Челенджер — од усієї його постаті віяло радістю і са-
