Дані, що їх ми маємо, промовляють нібито за шаблезубого тигра, кістки якого знаходять іноді по наших печерах; але бачена нами тварина, безсумнівно, була куди більша і, імовірно, належала до плазунів. Я, особисто, висловився б за алозавра.
— Або мегалозавра, — додав Самерлі.
— Правильно. Одне слово, це якийсь м'ясоїдний динозавр. Саме серед них і знаходимо ми найбільших хижих представників тваринного царства, що прикрашають і вшановують своєю присутністю наші музеї. — І Челенджер оглушливо засміявся, бо, хоч як мало розумівся він на жартах, але свої власні завжди здавалися йому дуже дотепними.
— Що менше ви будете здіймати галасу, то краще, — нечемно зауважив лорд Джон. — Ми не знаємо, хто або що може почути вас. Якщо той зух з'явиться сюди по сніданок і застане нас тут, навряд чи воно буде дуже смішно. Доречі, що то за знак на шкірі ігуанодона?
На темній, шорсткій, лупакового кольору шкірі, трохи понад плечем була якась кругла, чорна пляма, що скидалася на земну смолу. Ніхто з нас не знав, що воно таке, хоч Самерлі й казав, ніби щось подібне бачив на тілі одного з молодих ігуанодонів два дні тому. Челенджер мовчав, але мав такий пишний і гордовитий вигляд, немов міг, якби хотів, роз'яснити нам цю загадку. Нарешті лорд Джон удався безпосередньо до нього.
— Якщо ваша ясновельможність ласкаво дозволить мені розкрити рота, я з охотою висловлюся в цьому питанні, — відповів він, силкуючись надати саркастичної нотки своєму голосові. — Я не звик, щоб до мене зверталися в спосіб, до якого, очевидно, звикла ваша ясновельможність. Мені й на думку не спадало, що, перед тим як сміятись, я мушу спитати у вас дозволу на це.
