ЦІ місяці… Коли я за них згадую, все тіло мені починає тріпотати, туман застелює очі і все навкруги видається дрібницею — не знайти слів, щоб змалювати минуле щастя.
Новий світ став мені близьким і, здавалося, цілком зрозумілим. Минулі поразки не лякали мене, юнацтво й віра вернулись до мене і, думав собі я, ніколи вже мене не покинуть. У мене був гарний і могутній спільник, квиліти не було чого, майбутність була моєю.
До минулого думка моя верталася рідко, здебільшого до того, що стосувалося до Нетті і до нашого кохання.
— Навіщо ви ховалися від мене з тим своїм полом? — запитав я її після того вечора незабаром.
— Спочатку це трапилося само собою, випадково. Але потім я підтримувала вашу помилку цілком свідомо і навіть навмисне усунула зі своєї одежи все, що могло б сприяти здогодам. Я боялася труднощей і складности вашого завдання і я не хотіла вам його ще дужче ускладняти, особливо ж, коли помітила ваш несвідомий до мене порив. Я й сама не зовсім добре розуміла себе… до вашої хороби.
— Значить, це вона вирішила справу… Як я вдячний моїм любим галюцинаціям!
— Так, звістка за вашу хоробу була мені з ясного неба громом. Коли б мені не пощастило вас урятувати, я може й умерла б…
Після кількох секунд мовчанки вона додала:
