удару Стерні. Одна з ніг статик поцілила йому у висок і він, не скрикнувши й не простогнавши, похилився набік, як інертна маса. Я одкинув свою зброю, вона задзвеніла й загуркотіла по машинах. Вже було по всьому.
Я вийшов до коридору і першому ж товаришеві, котрого зустрів, сказав:
— Я убив Стерні.
Той зблід, швидко зайшов до кабінету; та там він, певне, швидко переконався, що поміч уже непотрібна, і одразу ж вернувся до мене. Він одвів мене до своєї кімнати і, доручивши іншому товаришеві, що там був, покликати телефоном лікаря, а самому піти до Стерні, — лишився вкупі зо мною. Я сам спитав у нього:
— Енно тут?
— Ні, — відповів він, — вона поїхала на кілька день до Нелли.
Потім знову наступила мовчанка, доки не приїхав лікар. Він спробував роспитати мене про подію, — я сказав, що мені не хочеться балакати. Тоді він одвіз мене до найближчої лікарні душевнохорих.
Там мені дали велике й зручне помешкання і довго мене не турбували. Це було все, чого я міг бажати.
Ситуація видавалася мені ясною. Я забив Стерні і тим загубив усе. Марсіянці на ділі бачать, чого їм ждати від спілки з земними людьми.
Вони бачать, що навіть той, кого вони вважали найбільш здатним ввійти в їхнє життя, не може їм дати нічого, крім насильства й смерти. Стерні вбито — ідея його оживає. Остання надія гине, земний світ засуджено. А я всьому винуватець.
Ці ідеї швидко виникли мені в голові після вбивства і непохитно, вкупі зо спогадом про нього, там запанували, їхня холодна безсумнівність спочатку, навіть, до певної міри мене заспокоювала. Але потім нудьга й біль знову почали зростати, — здавалося, без краю.
Сюди ж приєдналася й глибока до себе огида. Я почував себе зрадцею усього людства. Мигтіла інколи невиразна надія, що марсіянці мене заб'ють; але зразу ж являлась думка, що я для них надто бридкий, що їхнє призирство
