Сторінка:А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/159

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
З листа доктора Вернера літераторові Мірскому
(Лист без жадного число — мабуть, через неуважливість Вернера).
.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Канонада вже давно була вщухла, а поранених усе везли та й везли. Величезна більшість їх були не міліціонери і не салдати, а мирні мешканці; багато було жінок і навіть дітей: всі громадяне рівні перед шрапнелью. У мій шпиталь, найближчій до театру бою, везли здебільшого міліціонерів та салдат. Чимало ран від шрапнелі та гранатних скалок творили надмірно тяжке вражіння навіть на мене, старого лікаря, що колись кілька років працював за хірурга. Але над усім цим жахом вітало й панувало одне світле чуття, одне радісне слово: «перемога»!

Це наша перша перемога в нинішньому великому бої. Але всякому видно, що вона вирішує справу. Терези похилилися в наш бік. Перехід до нас цілих-полків ворога з артилєрією — свідчить добре. Страшний суд почався. Присуд його буде не милостивий, але справедливий. Давно вже час кінчати…

На улицях кров і сміття. Сонце від диму пожеж і канонади почервоніло зовсім. Але ж не зловісним видається воно нашим очам, а радісно-грізним. В душі бренить бойовий спів, спів перемоги…

.     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .     .

Лєоніда привезли до мого шпиталю біля півдня. Він дістав небезпечну рану в груди і кілька дрібних, дряпаних. Він ще серед ночи вирядився з п'ятьма «гренадирами» в ті части міста, що були ще під владою ворога. Доручення йому полягало в тім, щоб кількома одчайдушними нападами посіяти там трівогу й деморалізацію. Він сам запропонував цей плян і сам же зажадав його виконати. Як людина, що за старих часів довго тут працювала, а тому й добре знала всі куточки міста, він міг упоратись з цією безнадійно геройською справою краще за кого іншого і старший начальник міліції після де-якого вагання при-