мови, — коли Менні заявив нам, що ми долітаємо вже до половини пути, здобувшися найвищої межі хуткости, котра відтепер почне упадати.
Саме в призначений Менні момент етеронеф швидко й м'яко перевернувся. Земля, що давно вже з великого серпа встигла стати маленьким, а з маленького — яскравою зеленкуватою зорею поблиз соняшного диска, тепер з нижньої частини чорного неба церескочила у верхню; червона ж зоря Марса, що до цього часу весело сяяла над нашими головами, опинилася внизу.
Минули ще десятки й сотні годин і зоря Марса стала яскравим маленьким диском, а скоро після цього заблимали і дві малесенькі зірочки її сопутииків — Деймос і Фобос, невинні плянеточки, що нічим не заслужили на ці грізні імена — «Жах» і «Страх» по-грецькому. Поважні марсіянці пожвавішали і почали унажуватись до обсерваторії Енно, — позирнути на рідні краї. Дивився на них і я, але мало розумів те, що бачив, хоч і як старанно й терпляче давав мені ріжні пояснення Енно. Там, справді, було для мене чимало чого дивного.
Червоні плями ставали гаями й луками, а зовсім темні — ланами, готовими до жнив. Міста малювалися якимись синіми плямами і лише води та сніги мали зрозумілий для мене колір. Веселий Енно змушував мене іноді догадуватись, що я бачу в полі зору апарата, і мої наівні помилки дуже бавили його й Нетті; я ж їм дякував за це жартами зо свого боку, називаючи їхню плянету царством учених сов та переплутаних барв.
Тим часом червоний диск поволі більшав; незабаром він у кілька раз переважив своїми розмірами диск Сонця, що значно поменшало, і нагадував тепер астрономічну мапу без написів. Починала прибувати і сила ваги, що надзвичайно гарно впливало на самопочуття. Деймос і Фобос із яскравих зірок теж стали маленькими, але чітко окресленими кружечками.
Лишилося 15–20 годин їзди; Марс широко розгортається під нами; звичайним оком бачу я більше, ніж дають усі астрономічні мани наших учених. Деймос лине по цій круглій мані, а Фобоса не видно — він зараз по той бік плянети.
