— Це річ проста, — відповів Менні: — таблицями треба вплинути на поділ праці, а для цього необхідно, щоб кожен міг бачити, де робочої сили не вистачає і в якій саме мірі. Тоді, в разі однакової або ж приблизно рівної прихильности до двох спеціяльностей, людина вибере собі ту з них, де недостача більша. Про зайвину ж праці докладні відомосте досить знати тільки там, де ця зайвина є, щоб кожен робітник цієї гілки міг свідомо взяти на увагу і ступінь зайвини і ступінь своєї прихильности до зміни спеціяльности.
Коли ми так оце розмовляли, я зненацька помітив, що де-котрі числа таблиці зникли, а на їхньому місці з'явилися нові. Я спитав, що це означає.
— Числа міняються що-години, — пояснив Менні: — за годину кілька тисяч чоловіка встигли заявити своє бажання перейти на другу роботу. Центральний статистичний механізм весь час стежить за цим і що-години електрика розносить його повідомлення по всьому Марсові.
— Але яким чином центральна статистика встановлює свої числа зайвин і недостач?
— Інститут рахунків має скрізь свої агентури, котрі наглядають за рухом продуктів по коморах, за видатностю праці всіх підприємств і за зміною числа робітників по них. Цим шляхом докладно вияснюється, скільки й чого саме слід виробити на певний термін і скільки потрібно на це робочих годин. Після цього інститутові лишається тільки підраховувати по всіх гілках працї ріжницю між тим, що є, і тим, що мусить бути, та про це скрізь оповіщати. Хвиля добровільців відновлює рівновагу.
— А споживання продуктів не обмежено нічим?
— Цілковито нічим: кожен бере те, що йому потрібно і стільки, скільки захоче.
— І від нього не вимагають чогось подібного до грошей, якихсь свідоцтв про кількість виконаної праці, чи зобов'язань її виконати, чи взагалі чогось на цей взірець?
— Рішуче нічого такого. У вільній праці у нас ніколи не бува недостачі; праця — природня потреба соціяльно розвиненої людини і всяке замасковане або й одверте приневолювання до праці цілком нам зайве.
