Сторінка:А. Богданов. Червона зоря. 1922.pdf/76

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— А ви ж оповідаєте дітям про те минуле? — спитав я.

— Звичайно, оповідаємо; і вони дуже люблять розмови про старі часи. Спочатку це для них тільки гарні, трошечки страшні казки про інший далекий і чудний світ, котрий, однак, будить своїми картинами боротьби й насильства невиразні відгуки в атавістичній глибині дитячих інстинктів. Тільки згодом, перемагаючи живі залишки минулого у власній душі, дитина звикає краще засвоювати звязок часів і картини-казки стають для неї дійсностю історії, пертворюються в живі кільця живої безперервности.

Ми йшли аллєямн великого саду. Часами натрапляли ми на гуртки, котрі або гралися, або копали рівчачки, або працювали з якимись ремісницькими струментами, або ставляли будочки, або ж нарешті, просто жваво балакали проміж себе. Всі вони зацікавлено озиралися на мене, але слідком за нами не йшов ніхто; всіх, мабуть, уже було попереджено. Більшість гуртків була мішаного віку; в багатьох було по одному, по два дорослих.

— В вашому домі, як бачу, вихователів доволі багато, — зауважив я.

— Так, особливо коли в числі їх рахувати й усіх дітей старшого віку, як і слід робити по справедливості. Але вихователів спеціялістів у нас всього три; решта дорослих, котрих ви тут бачите, то здебільшого матері й батьки, що на де-який час селяться у нас поблизу своїх дітей; бувають іще також молоді люде, охочі вчитися науки виховування.

— А як, чи всі батьки, хто схоче, можуть селитися тут, щоб жити з своїми дітьми?

— Розуміється. Де-котрі матері живуть тут по кілька років. Але більшість їх наїздить часами, — на тиждень, на два, на місяць. Батьки являються сюди ще рідче. В нашому домі є лише 60 окремих кімнат для родичів і для тих дітей, що шукають собі самотности і я не пригадаю випадка, коли б цих кімнат не вистачало.

— Отже, діти інколи відмовлюються жити в спільних помешканнях?

— Так, діти старшого віку часто воліють жити окремо. Тут позначається почасти той невиразний індивідуалізм, про котрий я вам уже говорила, почасти ж, — особливо