косу, шаблю, сало, усяку одежу і книгу Полуустав. Самостійно, після того як кн. Білосельскій виїхав з сих осель, той же приказний разом з товарищами Каменовцями ще пограбували (вже мабуть власно для себе) у 49 чоловік: 20 корів та 2 телят, 48 овець, 10 коней, 2 кози, 210 свиней, 47 курей, 75 гусей, 15 качат, 15 вуликів бджіл, усяку літню і зимову одежину, 3 вози із збіжжам, з церкви — образи, дзвін, 3 ризи, 4 стихиря, ЗО завіс, скриню з одежою, шаблю та карбованець грошей. Попа били й закували у кайдани Лихонин сам бив одного чоловіка й вискуб у нього чуб. У селі Пристайлові били батогами та нагаями навіть жінок.
Залежність слободської України від Білгородських воєвод, Розрядного і Посольского приказів. Білгородські воєводи були найстаршими серед своеі братії і від них залежали й Слободські полковники. Вони стверджували полковничі вибори у Слобожанщині: вони пропонували на полковничі уряди царям своїх кандидатів. На поважну воєводську посаду у Білгород посилали князів та бояр. Слободські полки були приписані до Білгородського полку і у війскових справах підлягали Білгородському воєводі. І ось як Білгородській воєвода вельми звісний боярин Борис Петрович Шереметьев обійшовся з Романом Кондратьевим, Охтирським полковником, коли той приїхав до нього з старшиною та козаками у Білгород по свойому українскому звичаю на празники з поклоном. За те, що Кондратьев подав скаргу на свого недруга Перекрестова (у Білгороді воєводі, а у Москві царям), Шереметьев прилюдно в присутністи багатьох полковників, великоросійских урядників і чужоземців, його смертельно бив, за волосся скуб і вискуб їх, бив по щоках, одбив ребро, пустив з носа і рота кров. Се діялося у 1692 році — тоді, коли Слободські полки перейшли з Розряду у Великоросійский приказ, коли їм жилося може найбільше вільно. Слободська Україна залежала від Білгородського воєводи, а вищою владою до 1688 р., був над нею Розрядний приказ у Москві. У 1688 р. Слободські полки були переведені із Розрядного приказа в окремий Великоросійський приказ, точнійше у Великоросійський відділ Посольского приказа. Таке назвисько він мав, як я гадаю, через те, що Слободська Україна заселилася на дикому степу, котрий Московський уряд помиляючися лічив великоросійськім бо він, як ми знаємо, був древнеруськім українським, тоді як Гетманьщина перейшла під Московську протекцію з своїми власними українськими або як тоді називали малоросійськими землями. Найважнійша звістка про сей перехід міститься у надрукованому мною Екстракті Слободських полків 1734 року. Там ми читаємо: „давъ прошломъ вь 196 году
