Сенат новій цариці прохання, де прохали скасувати драгунські полки, бо штаб і обер офицери з армейских полків діставши підпомошників, повернули їх собі у піддансьтво; просили про скасування усіх реформ кн. Шаховського у слободських полках, просили видати їм жалованні грамоти на зразок Петровських. Сотник Сумського полка Власовський скаржився на комісію за те, що вона назначила слідство про скасування драгунського полка — і сенат зробив постанову се слідство спинити, козаків у драгуни не вибірати, старшині і козакам кривд не чинити. Трохи згодом, у кінці 1743 р. слободським козакам були надані жаловані грамоти. Сими грамотами реформи Анни були скасовані, козаки дістали назад свої старинні права і привілеї у промислах та у торговлі. Були одібрані від офицерів та старшин драгунського полка підпомошникі та повернуті до козацьких слободських полків. Драгунів роскасували й повернули знову у козацтво Але слобожане усе таки повинні були содержувати у себе 4 армейських полка. Число виборних козаків визначено у 5000 чол., а росписати їх по полках доручено самим полковникам по числу підсусідків та підпомошників. Незабаром число козаків збільшено до 7500 чол Полковникі для своїх полків вигадали мундіри. У 1744 р. велено було за ганьбу, за зневагу слобожан карати по їх українському праву. Але указом 22 липня 1748 р. і 24 лютого 1749 р. заборонено було козакам і їх підпомошникам переходити не тілько в Гетьманщину і Великороссію, а навіть з одного полка у другий, себто значить козаки немов прикриплялися до своїх полків. У 1746 р цариця вернулася до старовини й звеліла скласти гусарській полк, подібний до драгунського і се дуже неприємно було слобожанам: люди утікали од сієї гусарії; простий народ иноді бив тих гусарів, а старшина не запиняла його у сих вчинках, бо й сама ворогувала проти них. У кіньці царювання Лизавети Петровни слободські полковники послали до неї представників на чолі з полковником Тевяшовим з наказом про народний упадок — значить і прихильна до українців цариця не запомогла їм у їх соціальному життю. Представники, проживши три рокі у Петербурсі, не діждалися резолюції на своє прохання.
Харьковський місцевий літописець під 1747 рік заніс у свою літопись таку хвалу цариці Лизаветі: „превѣчно признательными имѣютъ пребыть черкасы слобожане щедрымъ милостямъ государыни царицы, понеже отъ ея всѣ ихъ благая имъ ниспослася и за ними состоитъ“.
Не діждалися представники одповіді і в коротке царювання Петра III, а дала їм свою відповідь його наступница і жінка
